КЗ "Гаврилівський заклад загальної середньої освіти І-ІІІ ступенів" №8
Середа, 17 Липня 2019, 11:36
Меню сайту
Освітянські ресурси













Міні-чат
Статистика

Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0
  Історія села

     Село Гаврилівка розташоване за 40 км від районного центру м.Вишгород.

     Площа населеного пункту - 319 га.

     Населення - 3600 осіб. 

     День села - Зелена неділя, або Трійця.

     Село розташоване в басейні річки Дніпро, в межиріччі між Ірпенем та Здвижем, у смузі лісів на рівнині.

     Перші згадки про Гаврилівку в історичних джерелах відносяться до середини XVII століття. Про це свідчать знайдені речі та посуд.

     За переказами, перший поселився тут Гаврилко, що втік від панського гніту й став вільно жити. Його ім'ям і назвали населений пункт - Гаврилки.

     У кінці XVII ст. за переказами та легендами, кримські татари спалили село. Згодом поселення відновилося, а в документах його записали вже не Гаврилки, а Гаврилівка.

     Вважають, що Гаврилівка заснована значно раніше, ніж сусідні села Воронківка, Раківка та Синяк. Навіть існує дуже цікава легенда про гаврилівського пана, який дав назви цим селам. Але, правдоподібного в цій легенді, напевно, нічого немає.

Значні події в історії с. Гаврилівки

     Маєток гаврилівського пана був невеликий. За часів кріпаччини село, траплялося, програвали в карти. Не один раз воно перепродувалося. Старожили зберегли прізвища панів: Суходубов, Сікорський...

     Важко жилося селянам. Землі бідні, піщані. Якби не поклади глини, то навряд, щоб селяни змогли тут вижити. Тому доводилось займатись не тільки землеробством, а й гончарним ремеслом. Вироби місцевих гончарів славилися на всю північну частину Київської губернії. То ж не випадково у селі чимала частина жителів має прізвище "Гончар".

     Великою підмогою для селян був ліс: дровами опалювалися невеличкі хати (до речі, вони були зроблені також з дерева), ягоди, гриби, мисливські промисли - ось неповний перелік того, що давав людям ліс.

     Біля села протікала річка Кізка, в якій тоді було багато риби.

     В 1667 р. за Андрусівським перемир'ям між Росією та Польщею, Димер і села, які знаходилися по лівому березі річки Ірпінь (в тому числі і с. Гаврилівка), відійшли до Польщі, а в кінці  XVIII ст. - до складу Російської імперії.

     У 80-тих роках XIX ст. в селі Гаврилівка була відкрита перша школа. Вона була однокласна. І хоч в ній навчали тільки читати, писати, рахувати та Богу молитися, але це мало велике значення для поширення освіти між селянами. Освітній заклад знаходився під опікою Луб'янської церкви. Нині село Луб'янка належить до Бородянського району. Навчальний рік починався 14 жовтня, на свято Покрови і закінчувався в кінці березня. Збереглося  ім'я  вчительки  тієї школи - Ольга.

     В 20-х роках XX ст. на новому місці в селі було побудовано початкову (трикласну) школу, в якій навчалися діти аж до 1983 року. 

     Роки Жовтневого перевороту 1917 року та громадянської війни не оминули і село Гаврилівку. Навесні 1918 року селяни почали ділити панську землю. Люди з великим бажанням працювали на своїх полях. Та не довго довелося їм радіти. Радянська влада почала забирати у селян землю, худобу, реманент, а самих селян заганяти до колгоспу.

     У 1928 році в селі було створено колгосп "Нове життя". І дійсно, воно стало новим, тільки в гірший бік. При колгоспі створили гончарний цех, який в 1933 році відокремився від колгоспу в промартіль. В 1934 році їй було присвоєно назву ім. С.М. Кірова. В промартілі з глини виробляли цеглу, посуд, черепицю. Передовиками виробництва були Архипенко Галина, Федосенко Степан, Осадчий Олександр та ін.

     Проходив час, люди поволі звикали до колгоспу. Наприкінці 30-х років в селі було завершено охоплення дітей початковою освітою. Дорослі селяни вчилися грамоти в хатах-читальнях. Вулиці села Селянська (нині вул. Героя Михайленка), Шевченка (нині центральна вулиця села) та Пролетарська (нині вул. Лісова) були поділені на десятихатки. В одній з десяти хат збиралися селяни, де їх навчали читанню та письму.

     В центрі села ще в кінці 20-х років XX ст. було встановлено гучномовець. Першим вищу освіту в селі отримав Охріменко Федір. А Олексій Кудін закінчив Київський державний університет ім. Т.Г. Шевченка, і після війни він же перший  із села закінчив аспірантуру при КДУ, став кандидатом філологічних наук, членом Спілки письменників СРСР. Він був палким патріотом України.

    У 1939 році передову колгоспницю села Охріменко Ганну посилають в Москву на Всесоюзну виставку досягнень народного господарства.

    22 червня 1941 року розпочалася Велика Вітчизняна війна. Над селом пролетіли літаки з фашистською свастикою, а 25 серпня 1941 року в село увірвався ворог. Почався важкий період окупації. П'ятьох жителів села було розстріляно - це Кузьменко Федір Миколайович, Охріменко Василь Михайлович, Федосенко Кузьма Миколайович, Яременко Гаврило Минович, Яременко Антон Миколайович.

     Більше 80-ти чоловік було вивезено на примусові роботи до Німеччини. Сотні чоловіків, юнаків села боролися з ворогом на фронтах війни. Не всі повернулися з воєнних доріг додому. 105 воїнів-гаврилівчан загинули. Наймолодшому з них Клименку Петру Максимовичу було всього 18 років.

    Село було звільнене від німецько-фашистської окупації в ніч з 3 на 4 листопада 1943 року. 30 воїнів загинули. Вони поховані в Братській могилі.

    З часом загоїлися рани. Село поступово стало відроджуватись. Постало питання про відкриття школи (в роки окупації вона не працювала, там був німецький госпіталь). Батьки та учні власноруч збивали з дощок столи та лави.

     До цих пір збереглася хата, де була контора колгоспу. Спочатку вона належала одному з кращих господарів села на прізвище Жук. В роки колективізації його розкуркулили і загнали до Сибіру. Старожили ще й зараз називають його садибу "Жукова хата".

     Не краща доля випала і селянину Охріменку Івану. Його "розкуркулювали" до тих пір, поки в нього нічого не залишилось. Побиття та знущання довели цю людину до самогубства. "Розкуркулювання" ж Марка Федосенка переросло в садизм: йому зав'язали очі, запхали рот ганчірками, зачинили в стебку, де він і помер.

     Настали страшні 1932-1933 роки. Пухли й помирали люди від голоду, штучно створеного сталінсько-більшовицькою владою. Хоч на Поліссі голодомор не набрав таких страшних розмірів як в Лісостепу чи Степу, але й тут чимало людей померло з голоду. За свідченнями старожилів від недоїдання та голоду в селі тоді померли Бондар Володимир, Бондар Роман, Гапієнко Артем, Гончар Настя, Гончар Петро, Гончар Текля. Клименко Григорій, Кузьменко Міна, Кузьменко Сак, та його син Кузьменко Микола, Кузьменко Олексій - чотирирічний хлопчик, Курач Василь, Некрутенко Григорій, Осадчий Олексій, Осадчий Яким, Охріменко Іван, Охріменко Нечипір, Сучок Йосип, Сучок Михайло, Федосенко Марко, Яременко Яків та його син Яременко Дмитро.

     За ініціативою вчителя Гаврилівської ЗОШ І-ІІІ ступенів Гончара Івана Несторовича у вересні 1993 року в селі на цвинтарі було поставлено пам'ятний знак жертвам голодомору - дерев'яний хрест. Безпосередньо ставив його житель нашого села Яременко Аркадій. Через 7 років, тобто в 2000 році, замість дерев'яного хреста було поставлено металевий. Його   виготовив  Росинський  Ростислав  Борисович  при  допомозі Кузьменка Анатолія Григоровича. В історико-краєзнавчому музеї школи створено куточок пам'яті жертв голодоморів.

     У 1959 році гаврилівський колгосп було реорганізовано у Гаврилівське відділення радгоспу "Прогрес", центральна садиба якого знаходилась у с.Синяк.

     У 1964 році на базі Гаврилівського відділення створено Гаврилівську птахофабрику, яка стала давати чималі прибутки.

     У 1979 році в Гаврилівці почали будувати племптахозавод "Поліський". Коли велося будівництво заводу, в село потягнулись люди з різних куточків країни. Відразу гостро постало питання будівництва нової школи (тоді в селі діяла початкова школа). 1983 рік є роком її відкриття. Одночасно будувались житлові будинки, торговельний центр, Будинок культури, дитячий садочок та інші споруди.

    Завод швидко розвивався. А Гаврилівка поступово із маленького поліського села почала перетворюватись у великий і красивий населенний пункт.

    1 грудня 1991 року жителі Гаврилівки, як і весь народ України, через референдум підтвердили Акт проголошення незалежності України. За незалежність проголосували 1943 жителі села, проти - 41.


Вхід на сайт
Пошук
Захист прав дитини
Календар
«  Липень 2019  »
ПнВтСрЧтПтСбНд
1234567
891011121314
15161718192021
22232425262728
293031
Архів записів
Друзі сайту
  • Литвинівська ЗОШ І-ІІІ ст.
  • Освітній сайт "Слово вчителя"
  • Форум директорів шкіл України